Меню
  • Ua
  • En
    •
  • Ua
  • En
    •

    Коморбідність: коли психічний розлад і залежність ідуть поруч

    Авторка: Ксеня Термасіна

    ❗ Ми не пропагуємо вживання психоактивних речовин – це ніколи не буває абсолютно безпечним. Найбезпечніше – ніколи їх не вживати.

    Феномен коморбідності, або «подвійного діагнозу», у сфері вживання психоактивних речовин та психічного здоров’я є однією з найскладніших проблем сучасної медицини. За даними Національного інституту з питань зловживання наркотиками (NIDA), близько 37,9% осіб з розладами вживання ПАР також мають супутні психічні захворювання. Це не просто поєднання двох хвороб, а агресивна синергія, де кожен розлад виступає каталізатором для іншого.

    ▪▪▪

    Чому так

    Наукова спільнота виділяє три основні гіпотези, що пояснюють високу частоту коморбідності.

    1. Генетика

    Дослідження вказують на те, що генетичні фактори складають від 40% до 60% вразливості до залежності. Багато з цих генів також пов’язані з ризиком розвитку шизофренії або біполярного афективного розладу. Ключовим є вплив на гени, що пов’язані з дофаміновими рецепторами . Варіації в цьому гені роблять людину схильною як до ангедонії (нездатності відчувати радість), так і до пошуку зовнішніх стимуляторів для компенсації цього дефіциту.

    2. Гіпотеза «самолікування» (Self-Medication)

    Запропонована Едвардом Ханзяном, ця теорія стверджує, що вибір конкретної психоактивної речовини не є випадковим. Люди підсвідомо обирають препарати, які тимчасово «коригують» їхній стан:

    • Люди з тривожними розладами частіше зловживають алкоголем або бензодіазепінами (психотропами) через їхню седативну дію.
      Люди з депресією або РДУГ схильні до психостимуляторів (кокаїн, амфетаміни) для підвищення концентрації та енергії.


    3. Нейробіологія: Система винагороди під ударом

    Ще одна причина поєднання хвороб — це збій у роботі «системи задоволення» в мозку. При хронічному вживанні ПАР спостерігається явище гіпофронтальності — зниження активності префронтальної кори, яка відповідає за вольовий контроль та оцінку ризиків.

    У людей з депресією цей шлях спочатку працює зі зниженою інтенсивністю. Психоактивна речовина викликає різкий викид дофаміну, але з часом рецептори перестають так реагувати, бо контактують із речовиною занадто часто або занадто довго (відбувається десенситизація). Це створює «спіраль рецидиву», коли людина вживає ПАР не для кайфу, а для того, щоб просто почуватися «нормально».

    ▪▪▪

    Специфіка взаємодії різних речовин та психіки: біологічний діалог

    Психоактивні речовини часто оцінюють за їхніми «основними» ефектами, такими, наприклад, як енергійність чи, навпаки, розслаблення, зниження тривоги тощо. Проте їхній вплив на мозок значно складніший і комплексний. Окрім того, одні й ті речовини можуть діяти по-різному на різних людей.

    • Канабіс взаємодіє з нашою внутрішньою системою регуляції настрою та пам’яті. Для більшості людей це досвід розслаблення, проте для певної групи він стає «біологічним вимикачем». Згідно з дослідженнями, у людей з певною генетичною структурою мозок занадто гостро реагує на високі дози ТГК. Замість відпочинку нейрони починають передавати сигнали хаотично, що може спровокувати психотичний стан. Це індивідуальна реакція нейронної мережі, яка не розрахована на таку інтенсивність.
    • Опіоїди та «заморожування» емоцій. При ПТСР мозок знаходиться в стані постійної «червоної тривоги». Опіоїди діють як тимчасова кнопка «паузи» для цього стану. Вони просто пригнічують активність мигдалеподібного тіла — ділянки, яка відповідає за страх. З точки зору біології, це дуже логічний крок для організму, який втомився від стресу. Проте поки ця «пауза» натиснута, природна здатність мозку переживати та відпускати травму також стає на паузу. Мозок ніби залишається в тій самій точці стресу, не рухаючись далі, що може зробити ПТСР хронічним.
    • Стимулятори: режим «турбо» та його ціна. Коли людина знаходиться в депресії, її мозок працює на низьких обертах — не вистачає «пального» (дофаміну та норадреналіну). Стимулятори (кокаїн, амфетаміни) примусово вмикають режим «турбо». Мозок миттєво використовує всі ресурси, які мав відкласти наперед. Це дає відчуття яскравості життя, проте після такого сплеску настає період, коли «склади порожні». Це перезарядка системи, яка просто вимагає часу, протягом якого настрій неминуче падає нижче звичайного рівня.
    • Алкоголь і тривожність. Алкоголь — це найпростіший спосіб посилити дію ГАМК, нашої природної «гальмівної рідини». Для людини з тривогою це виглядає як ідеальний інструмент саморегуляції. Але мозок — дуже пластична штука. Якщо він бачить, що «гальм» забагато, він починає прибирати власні рецептори. Коли алкоголь виходить із системи, виявляється, що власних гальм майже не залишилося. Це створює стан підвищеної напруженості, який ми сприймаємо як тривогу.
    • DXM (декстрометорфан) та дисоціативні стани. DXM у великих дозах блокує NMDA-рецептори, які відповідають за зв’язок між ділянками мозку. Це можна порівняти з розривом зв’язку між процесором та монітором: мозок «від’єднується» від тіла. Для людей, які переживають сильний душевний біль, цей стан дає тимчасову свободу від власного Я. Проте при частому вживанні мозок звикає до цього, що може призвести до деперсоналізації — стану, коли людина постійно почувається глядачем у кіно про власне життя.
    • Розлади особистості та пошук ідентичності. При розладах особистості (наприклад, межовому) мозок перебуває у стані емоційної гіперчутливості. Людина використовує «коктейлі» з речовин, щоб загасити гнів або порожнечу. Оскільки система саморегуляції і так працює нестабільно, втручання зовнішніх хімічних агентів часто призводить до парадоксальних реакцій — наприклад, спалахів агресії замість очікуваного спокою.

    ▪▪▪

    Сучасні стратегії лікування

    Історично склалася помилкова практика «послідовного лікування» (спочатку детокс, потім психіатрія). Сучасні протоколи наполягають на інтегрованій моделі (IDDT). Елементами цього підходу є:

    1. Фармакотерапія. Використання неадиктивних антидепресантів та стабілізаторів настрою паралельно з препаратами для зниження бажання вживати. Це дозволяє одночасно підтримувати рівний емоційний фон і зменшувати біологічний потяг до речовини.
    2. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Допомагає людині ідентифікувати тригери, які спонукають до вживання як способу втечі від психічного болю. Терапія вчить мозок нових реакцій на старі подразники.
    3. Соціальна підтримка. Люди з коморбідністю мають у 3 рази вищий ризик бездомності та соціальної ізоляції. Робота з оточенням та відновлення соціальних зв’язків є критично важливими для тривалої ремісії.

    Окрім класичних методів, сучасна медицина використовує підхід, що базується на гуманності та реалістичних цілях. Замість агресивного тиску на пацієнта, лікарі використовують мотиваційне інтерв’ювання. Це бесіда, де фахівець чи фахівчиня допомагають людині самій знайти внутрішні причини для змін, не нав’язуючи їх ззовні.

    Важливою частиною сучасної стратегії лікування є концепція зменшення шкоди. Якщо людина поки що не готова до повної відмови від речовин, терапія фокусується на мінімізації ризиків для життя.

    Також складниками підтримки є робота у групах взаємодопомоги, які створені спеціально для людей із подвійним діагнозом. Такі групи стають безпечним середовищем, де людина може поспілкуватися з іншими з такими ж проблемами.

    Сьогодні розвиваються різні сучасні шляхи лікування, такі як методи відновлення пластичності мозку (нейрофідбек, специфічні фізичні вправи). Вони допомагають нервовій системі швидше відновлювати рівень дофаміну та серотоніну природним шляхом, пришвидшуючи вихід із «біохімічної ями».

    Коморбідність наркотичної залежності та психічних розладів — це складний нейробіологічний виклик, що вимагає повної відмови від стигматизації. Мозок пацієнта часто використовує психоактивні речовини як недосконалий інструмент адаптації до внутрішнього болю чи хімічного дисбалансу. Розуміння цих механізмів переводить проблему з площини моралі в площину медицини та нейрохімії.

    Ефективне одужання можливе лише за умови інтегрованого підходу, де лікування залежності не відокремлюється від психотерапії та підтримки ментального здоров’я.

    Сучасна наука доводить: відновлення біологічної пластичності мозку та пропрацювання психологічних травм здатні розірвати коло рецидивів. Кінцевою метою терапії є не просто «відсутність наркотиків», а відновлення здатності людини відчувати радість, стабільність та приналежність до соціуму без «допінгів».

    Може бути цікаво
    drugstore
    Автор статті 37
    0
    Поділитися статтею
    Зворотній зв'язок

    Ідеї, колаборації, історії? Потрібна порада чи консультація? З питань співпраці, отримання профілактичних засобів та будь-яких інших – пиши тут:

    Дякуємо!
    Ваше питання надіслано.

    Ми надамо вам відповідь
    протягом трьох робочих днів.