Меню
  • Ua
  • En
    •
  • Ua
  • En
    •

    Хочемо розповісти вам історію одного експерименту, який назавжди змінив ставлення широких мас до МДМА та призвів до згортання всіх досліджень потенційної користі цієї речовини для психіки людини. Приготуйтеся до скандалів, інтриг та розслідувань!

    Шкода МДМА протягом десятиліть залишається досить популярною темою в наукових колах. Багато вчених намагалися підтвердити або спростувати гіпотезу про те, що вживання цієї речовини викликає смерть клітин мозку (нейротоксичний ефект). Однією із найбільш захопливих спроб підтвердити шкоду МДМА для мозку є стаття, опублікована 2002 року в журналі Science. У ній стверджується, що прийом рекреаційних доз МДМА є неймовірно токсичним, вбиває клітини мозку і навіть може призвести до смерті.

    Автори дослідження запевняли, що навіть одноразовий прийом рекреаційної дози МДМА призводить до непоправних наслідків та може спровокувати хворобу Паркінсона у майбутньому. Скандал навколо цієї статті схожий на гостросюжетний голлівудський фільм, а наслідки досі впливають на сприйняття широкими масами екстазі та клубних ПАР.

    ▪▪▪

    СОЦІАЛЬНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ПОЧАТКУ 2000-Х У США

    Щоб зрозуміти весь резонанс, викликаний публікацією статті з довгою назвою «Сильний нейротоксичний ефект дофамінергічних нейронів у приматів, викликаний звичайним рекреаційним дозуванням MДMA (екстазі)», потрібно поринути в контекст тих років.

    2002 рік у США. Іде запекла боротьба з наркотиками, зокрема з поширенням екстазі. Навіть був підготовлений спеціальний законопроєкт щодо зменшення вразливості американців до екстазі, англійською він позначався абревіатурою RAVE, що досить іронічно.

    У держави не було особливих важелів впливу на суспільну свідомість, крім звинуватити екстазі у всіх бідах. Але і в такому разі потрібні були вагомі докази шкоди чи небезпеки цієї клубної психоактивної речовини, яка стала досить популярною в ті роки.

    МДМА, який зазвичай має бути в таблетках екстазі (що не завжди так), видавався відносно нешкідливим – на той час не було якихось солідних доказів шкоди цієї речовини для людей. Ще у 1985 році вчений Джордж Рікарті виявив згубний вплив МДМА на мозок щурів, але результати експериментів на гризунах, як відомо, не повною мірою можна екстраполювати на людей. Чого не скажеш про приматів. І у 2002 році цей учений, визнаний експерт у темі нейротоксичності МДМА, який отримував значні суми від держави, публікує свою статтю в журналі Science, в якій він описує своє дослідження на мавпах. Ось тут все і почалося...

    ▪▪▪

    ПОЧАТКОВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

    Рікарті провів експеримент. Він вводив МДМА п’ятьом мавпам двох різних видів, усього 10 особин (білячі саймири та павіани анубіси) тричі з проміжком у 3 години та спостерігав ефекти. Дозування кожного уколу в перерахунку на людську дозу дорівнювало приблизно 150 мг МДМА, тобто 450 мг загалом. Це хоч і більше ніж рекомендована відносно безпечна доза щонайменше втричі (дивися нашу статтю про МДМА), проте іноді люди вживають навіть такі величезні кількості речовини.

    Незабаром після третього уколу двоє тварин померли від занадто високої температури тіла. Ще двох приматів виключили з експерименту до введення третьої дози через незадовільний стан здоров’я. Решту приматів за кілька тижнів умертвили і досліджували їхній мозок. У кожної піддослідної тварини зафіксували серйозні пошкодження та відмирання кінців дофамінових нейронів. Як ми знаємо, МДМА має більшою мірою впливати на серотонін, але в цьому експерименті пошкодження дофамінових рецепторів було ще сильнішим, ніж серотонінових. Результати виявилися шокуючими. Значить, МДМА – настільки токсична речовина, що пара-трійка таблеток екстазі може аж так понівечити мозок, потенційно призвести до хвороби Паркінсона (яка викликана дегенерацією дофамінових нейронів) або навіть вбити?

    Доктор Джон Рікарті, автор експерименту про нейротоксичність МДМА, що проводився на приматах у 2002 році

    ▪▪▪

    НАСЛІДКИ ПУБЛІКАЦІЇ СТАТТІ

    Громадськість збурилася. Результати експерименту перевершували навіть найсміливіші припущення про те, наскільки нейротоксичним може бути ефект від вживання приблизно двох-трьох таблеток екстазі. У ЗМІ друкувалися новинні статті із лякаючими заголовками про шкоду МДМА, Рікарті був на хвилі хайпу. До 2000-х років він уже завоював небувалий авторитет у темі нейротоксичності МДМА, оскільки проводив багато експериментів, котрі доводять шкоду речовини. Але у 2002 році на нього чекав справжній тріумф! Тепер це були експерименти на приматах, нейротоксичність зашкалювала, результати ідеально вписувалися в політичну повістку.

    За винятком однієї невеликої деталі. Результати досліджень Рікарті йшли врозріз з усім, що було досі відомо про те, як МДМА впливає на мозок. І на це звернули увагу вчені, які виступали за терапевтичний потенціал цієї речовини.

    По-перше, багатьох спочатку збентежив факт такого згубного впливу саме на дофамінову систему, що раніше жодного разу не підтверджувалось в експериментах. По-друге, внутрішньовенне введення МДМА явно ніяк не могло зрівнятися з пероральним чи навіть інтраназальним вживанням, як це зазвичай відбувається у середовищі споживачів, приміром на вечірках. По-третє, смерть двох піддослідних мавп із 10 (що дорівнює 20% від загального числа) наштовхує на думку про те, що подібна смертність аж ніяк не могла б залишитися непоміченою в людській популяції – були б тисячі й тисячі жертв споживання такого небезпечного наркотику щороку. Очевидно, що такого неймовірно високого рівня смертності і близько не спостерігалося. І досі фіксуються лише окремі випадки смертей, безпосередньо пов’язані з передозуванням МДМА або нехтуванням елементарних правил безпеки та зменшення шкоди (відпочивати, пити достатньо води, не перегріватися, не вживати надмірної кількості ПАР).

    ▪▪▪

    ПОВТОРНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ І ВІДКЛИКАННЯ СТАТТІ У 2003 РОЦІ

    Узявши зрештою до уваги різку критику колег щодо свого експерименту, Рікарті вирішує повторити експеримент, додавши пероральне введення МДМА та різні дозування (вищі та нижчі за ті, які використовувалися в початковому дослідженні). На превелике здивування, результати попереднього експерименту не підтвердилися.

    В основному МДМА впливав на серотонінові рецептори, і навіть внутрішньовенне введення не залишало таких нищівних наслідків для мозку, як було в першому дослідженні.

    Почалися пошуки причин, через які результати першого експерименту могли настільки спотворитися. Після ретельних перевірок та аналізу всіх обставин підозра впала на препарати, які лабораторії Рікарті надсилала некомерційна організація, акредитована урядом. Неможливо було точно сказати, що було в тих пробірках, які використовувалися для початкового експерименту, але очевидно, що не МДМА. За всіма ознаками, речовина була неймовірно токсичною для дофамінових рецепторів, і центральним припущенням стало те, що насправді приматам внутрішньовенно вводили… метамфетамін замість МДМА. При цьому дози були близькі до летальних, що й пояснювало таку шкоду для мозку і навіть смерть кількох тварин.

    Після виявлення цієї помилки Рікарті довелося відкликати свою статтю із журналу Science. Скандал, який вибухнув довкола цього експерименту, зруйнував його кар’єру. Але ця ситуація також поставила під питання репутацію наукової спільноти, яка не в змозі якісно рецензувати статті перед публікацією, адже в жодного рецензента, який перевіряв статтю 2002 року, не виникло навіть підозри на те, що результати експерименту можуть бути підозрілими і не співпадати з величезним масивом даних досліджень, проведених раніше.

    Незважаючи на те, що спростування таки було опубліковане в 2003 році, багато хто запам’ятав саме розгромну статтю 2002 року, в якій доводився дуже сильний нейротоксичний ефект МДМА. Вона активно висвітлювалась у пресі і стала вагомим аргументом на користь згортання всіх дослідницьких програм, спрямованих на пошук позитивних та терапевтичних ефектів МДМА для людини. Тільки зовсім недавно в США, Канаді, Австралії і деяких інших країнах цю речовину, поряд із психоделіками, такими як ЛСД, псилоцибін, DMT, кетамін, знову почали вивчати з метою пошуку психотерапевтичного потенціалу та зцілення людської душі після пережитих травм, депресії й інших психологічних проблем.

    Ця історія чудово ілюструє, що навіть у науковій спільноті є місце для політичних замовлень, інтриг, підтасовування фактів, неуважності та марнославства. Упереджений підхід неминуче призводитиме до когнітивних спотворень і неможливості адекватно та всеосяжно оцінити результати експериментів, виявити похибки й помилки, якщо вони є. І тепер ми з вами знаємо, чому клубні наркотики, зокрема МДМА, демонізують та лякають їх надмірною нейротоксичністю й досі. Насправді ж на сьогодні в науковому співтоваристві немає консенсусу щодо однозначної шкоди МДМА для серотонінових рецепторів та інших відділів мозку, тобто нейротоксичність МДМА не доведена. Це не означає, що її немає, і можна закидатися колесами одним за одним на рейві. Це лише означає, що з 1980-х років минулого століття досі після численних експериментів (а тема ця завжди була максимально хайповою), вчені так і не змогли довести зі 100% достовірністю, що прийом рекреаційних доз МДМА викликає довгострокові негативні наслідки для мозку.

    #мдма #mdma

    Може бути цікаво
    Anonymous
    Автор статті 00
    0
    Поділитися статтею
    Зворотній зв'язок

    Ідеї, колаборації, історії? Потрібна порада чи консультація? З питань співпраці, отримання профілактичних засобів та будь-яких інших – пиши тут:

    Дякуємо!
    Ваше питання надіслано.

    Ми надамо вам відповідь
    протягом трьох робочих днів.