Меню
  • Ua
  • En
  • Ru
  • Ua
  • En
  • Ru
  • «Ситуація гіршала з кожним днем». Історія про блокадний Маріуполь та евакуацію

    Маріуполь називають серцем цієї війни. Поки воно б’ється, у нас є надія.

    Місто в облозі починаючи з 1го березня. Зруйновано 95% будівель, скалічено тисячі життів. Люди залишилися без води, їжі, мережі, світла, опалення та безпечної можливості виїхати, але окупантам ніколи не вдасться відібрати віру у перемогу.

    DRUGSTORE поговорив із JMDasha, діджеєм із Маріуполя та резидентом формації Shum Rave.

    Даша родом із Дружківки Донецької області, Shum Rave було засновано у Слов’янську – місті на Донбасі, з якого почалася війна у 2014 році. У 2022 році кровожерлива рука росії прийшла звільняти і Маріуполь. Даша провела більш ніж два тижні в окупованому Маріуполі, та їй врешті-решт вдалося вибратися із пекла.

    Про Маріуполь до та після «русского міра», про евакуацію та про надію – читайте в історії Даші, яка розказала нам все, як на духу.

    ▪▪▪

    ПРО МАРІУПОЛЬ

    Маріуполь став для мене другою домівкою. Я переїхала сюди восени 2020 року та прожила аж до 16 березня 2022 року. Займалась тим, що люблю найбільше у житті: викладала курси з діджєінгу, проводила воркшопи з командою арт-платформи Тю Маріуполь під керівництвом активістки та креативної продюсерки Діани Берг, грала на вечірках та викладала танці у новій школі 22 (Twenty two).

    Місцями сили у Маріуполі для мене були набережна вздовж моря на шляху до Яхт-клубу та новий відбудований Лугопарк імені Гурова. Усі маріупольці, яких я знаю, – це дуже відкриті, чемні та надихаючі люди. У кожного були свої плани, як покращити життя та місто, а також улюблена справа, якою вони займались з ранку до вечора.

    ▪▪▪

    ПРО ДРАМТЕАТР

    Я часто бувала у сквері біля Драмтеатру, гуляла там зі своїм собакою Ніком. На новорічні свята площа біля театру перетворювалась на справжню казку: там був ярмарок, різні інсталяції, люди співали пісні та водили хороводи біля ялинки – чарівна атмосфера.

    Але я так і не встигла побувати всередині Драмтеатру. У нас були квитки на «Фріду». 24-го лютого о 18:00 мала бути вистава, але почалася війна.

    ▪▪▪

    ПРО ВІЙНУ

    В ніч на 24 лютого я ставила нову комбінацію для танцювальної студії, тому заснула десь о третій ранку. О шостій ранку мені подзвонив Женя Скріпнік, мій близький друг і засновник техно-вечірок Shum Rave, та сказав, що почалася війна. Я йому не повірила, відповіла щось типу «Чому ти дзвониш так рано? Я сплю і далі спатиму». Я поклала слухавку, і за 10 хвилин мені зателефонувала подругу Лія: «Даша, збирайся! Потрібно їхати». Я знову відповіла, що спатиму далі, але десь за хвилину я почула перший вибух.

    Спочатку мене охопила паніка. Я навідріз відмовлялася збирати речі та вважала, що це чийсь невдалий жарт. Далі я відчула разючий біль за усіх рідних, які знаходились у різних куточках нашої прекрасної країни.

    Перші дні війни проходили на заспокійливих. Речі, які я збирала, були розкидані по всій квартирі. Я перепаковувала тривожну валізку разів шість, бо щоразу знаходила дещо, що здавалося важливішим. Усе це відбувалося у супроводі вибухів.

    Маріуполь продовжував жити. У перші дні в місті ще було світло, вода, газ та опалення. Працювали аптеки і продуктові магазини, ходили безкоштовні автобуси. Я не знаю, коли саме місто потрапило під окупацію. Нас дуже швидко відключили від мережі. Я не розуміла, яка сьогодні дата та котра година – телефон був вимкнений ще з 3го березня. Згодом я перестала рахувати дні. Усе, що ми знали, чули з розповідей людей навколо.

    Ситуація гіршала з кожним днем. Спочатку вимкнули світло та опалення. Потім воду. 3го березня вимкнули газ.

    У нашій квартирі на 9му поверсі стало небезпечно залишатися, і ми переїхали до іншої квартири. Провели там одну ніч. Наступного дня в цей будинок влучив снаряд, і ми були вимушені переїжджати знову. На цей раз до котеджів, на перший поверх та підвал.

    Страшним було усе. Особливо усе разом. Я не знала, що з моїми друзями, вони усі в різних районах міста. Ми бачили, як снаряд влучив у дім, а звідти кричав чоловік в агонії. Багато будівель горіло по дві доби зовсім біля нас. Полум’я загасало, а через день починало горіти ще дужче.

    Бачили усюди воронки від ракет. Скрізь понівечені мертві тіла. Постійні обстріли, артилерія, танки.

    Одного разу снаряд влучив у трубу від опалення, і люди бід обстрілами вийшли набирати з неї воду. Ми збирали та розтоплювали сніг, а талий сніг стікав у відра. Ми пили сніг замість води. Підвал ходив ходуном, і ми лише сповідалися, що його не завалять.

    На собі я не відчула гуманітарної катастрофи, мені дуже пощастило. У нас було достатньо їжі на нашу родину. Люди ділилися усім одне з одним. Їли ми картоплю, макарони, варили супи, різні крупи з тушонкою, рибу. Їжу готували на вулиці на багатті, а над головою свистіли вистріли.

    ▪▪▪

    ПРО ЕВАКУАЦІЮ

    Ми ще раз переїздили у інший район. Перші два дні було багато авіації. Потім стало зовсім нестерпно. Ми побачили 5-7 машин, які навмання виїжджають з міста.

    Вирішили, що або сьогодні, або вже зовсім не зможемо евакуюватися.

    Коли ми їхали, я намагалася ні про що не думати. Я постійно гладила тварин (лабрадор Нік і кішка Лапша – прим. автора), аби заспокоїти їх та себе. Насправді я не відчувала зовсім нічого, була пустка всередині. Потім агресія, потім страх, і усе разом.

    Речі, що були з нами, – це чотири рюкзаки та одна сумка, переноска з кішкою та собака. Виїжджали з Маріуполя ми з татом мого хлопця Іллі. Жодного зеленого коридору, усе було навмання. Я бачила повністю зруйноване місто. Проїхати у деяких ділянках було дуже складно.

    Нам пощастило, до села Новопетрівка Бердянського району ми не зустріли жодного блокпоста. Люди, які живуть у цьому селі, неймовірно добрі та ввічливі. Вони дали нам будинок, у якому ми змогли заночувати. Приносили їжу, одяг та допомагали усім, чим могли. Дякую їм безмежно.

    Далі ми поїхали з тваринами та Іллею до Бердянська. Звідти вже на евакуаційному автобусі виїхали до Запоріжжя.

    За 9 годин дороги ми пройшли десь десять ворожих блокпостів. Це було дуже важко морально. Постійно питали про речі, дивились, що в сумках, усе перевіряли.

    В Запоріжжі я відчула радість та полегшення. Ми змогли дістатися пункту призначення. Нас привезли до «Епіцентру», де ми зустріли Олександра Сосновського із «Тю Маріуполь», який нам допоміг. В «Епіцентрі» можна було взяти усе необхідне та поїсти. Потім нас довезли до дитячого садочка. Чудові працівники садочку «Фіалка» нагодували нас та вклали спати. На наступний день ми сіли на потяг до Івано-Франківська.

    Лапша та Нік у садочку в Запоріжжі

    Нашим тваринкам було важко перенести усю цю евакуацію із Маріуполя. Вони постійно хотіли пити. Їх лякало усе, що відбувається, особливо кішку Лапшу. Але вони сильні та змогли!

    ▪▪▪

    ЩО ТЕПЕР

    Моя квартира зруйнована. Усе, що залишилося, – це біль та пам’ять. Дивлюся і не можу повірити. Я жила чудове життя в цьому місті та цій домівці.

    Я відчуваю, що хочу повернутися до Маріуполя та повністю не розумію, що мені робити далі. Флешбеки з вибухами та фантомні обстріли прилітають часто, особливо у снах та коли чую гучні звуки.

    У мене залишився друг у Маріуполі, з яким немає зв’язку з 2го березня. Ми виловлювали рандомно «Київстар», але не завжди. Людям, у яких залишилися близькі у Маріуполі, можу порадити тільки чекати і вірити. Вони обов’язково вийдуть на зв’язок, як зможуть.

    Я зараз не планую майбутнього, якщо чесно, але обов’язково повернуся до творчості.

    Я думаю, Маріуполь, як і вся Україна, буде незламним та квітучим. Місто відбудують та воно стане ще кращим. Але ми ніколи не забудемо того, що сталося. Чекаю моменту, коли зможу знову повернутися до Маріуполя. Маріуполь – це Україна!

    ▪▪▪

    Поради тим, хто планує евакуацію з окупованих міст:

    • Видаліть месенджери зі смартфону, типу Телеграм, Інстаграм
    • Видаліть фотографії зруйнованих будівель, ворожої техніки
    • Переведіть телефон на російську мову, повністю почистіть його
    • На блокпостах відповідайте тільки на ті питання, які вам задають. Не кажіть нічого зайвого.
    • Будьте терплячими, бо блокпостів багато
    • Ховайте техніку, павери та гроші
    Може бути цікаво
    Анна Шелестун
    Автор статті 160
    0
    Поділитися статтею
    Зворотній зв'язок

    Ідеї, колаборації, історії? Треба порада чи консультація? Розбираєшся а.k.a PRO в наркотиках або просто хочеш сказати, що ми котики? Пиши – відповімо!

    Дякуємо!
    Ваше питання надіслано.

    Ми надамо вам відповідь
    протягом трьох робочих днів.