Меню
  • Ua
  • En
    •
  • Ua
  • En
    •

    Само-гомофобія, загублена ідентичність та ненависть до тіла

    З вами Іванка, засновниця проєкту “Дихай”.

    Організатори ініціативи “Дихай” створили механізм психологічної підтримки - швидкої, діджитальної, і в той же час - максимально чутливої. Говоримо про те, як можна бути гомофобним до самого себе, що таке симптом “загубленої ідентичності” та чому представники ЛГБТКІ+ спільноти частіше потрапляють в аб'юзивні стосунки.

    Людська яйцеклітина та сперматозоїд з’єднуються в матковій трубі. Це об’єднання призводить до утворення клітини зиготи, або заплідненої яйцеклітини, що ініціює внутрішньоутробний розвиток. З’являється людина. Протягом 9-х місяців формується плід, і одразу після народження дитина потрапляє не тільки під тиск атмосфери, але і під тиск соціальний. Перший урок, який вона отримує – я безпомічна, я потребую інших для турботи, для життя. Якщо мама посміхається – все буде добре. Якщо ні – може, життя під загрозою.

    Потім з’являються правила. Виявляється, що люди живуть у певних рамках, етиці, “нормах” поведінки. І немовляті потрібно дуже швидко наздоганяти те, що воно пропустило.

    ▪▪▪

    “Правила потрібні, щоб ти не покалічився”, – каже мама, забороняючи лізти пальцями до газової плитки.

    “Правила потрібні, щоб ти виріс нормальною людиною”, – каже тато. І ось тут починаються проблеми.

    ▪▪▪

    Правила. Деякі з них – необхідні. Люди, як мурахи, мають організуватися у велику робочу машину. Для цього є закони, правила толерантної поведінки з іншими людьми. Але не всі правила захищають свободу, деякі з них – її порушують. Це правила-будяки. Зграя мавп, побудована від початку для взаємного захисту, народила культуру, а культура народжує надалі такі похибки, як гомофобія.

    Слово “гомофобія” вперше з’явилося в друку в статті, написаній для випуску американського порнографічного журналу “Screw” від 23 травня 1969 року, де це слово використовувалося для позначення страху гетеросексуальних чоловіків підпасти під ярмо “гей”.

    Коли мама чує, що я – гей, вона перестає усміхатися. А тато хитає головою, уникаючи цієї теми взагалі – він знає, це “поганий вибір”. І тоді у молодої людини починає закрадатися сумнів. Разом із мімікою, тоном, або фактичними словами батьків, вчителів, та “інших людей іззовні”, вона починає розуміти, що грає не по правилах. А отже – її відторгнено. Але на відміну від істерик на підлозі іграшкового магазину або невчасно винесеного сміття, ми не можемо навчитися бути іншими. Ми не можемо не бути тим, ким ми є, проте саме цього від нас вимагають насмішки, холод батьків, скепсис однолітків.

    Хоч ненависть до представників ЛГБТКІ+ спільноти у багатьох країнах починає забороняти закон, ненависть “на підкірці” викоренити набагато складніше. Адже ідею про неправильність та інаковість, навіть небезпечність геїв, лесбійок, транс- та небінарних персон закладали нам ще з середніх віків. Щоб бути з “нормальними”, потрібно бути проти вразливої групи. І це – глибока установка, з якою живуть люди, котрі приймають рішення щодо нашого життя – роботодавці, партнери, друзі, батьки. І навіть якщо вони вивчили, що нападати на персону ЛГБТКІ+ не “в тему”, некоректно, ставлення – це річ набагато глибша. І саме вона впливає на нашу психологічну стабільність. На почуття безпеки у стосунках з іншими. На почуття власної повноцінності.

    Отже, в нас відбувається процес інтерналізації – ми несвідомо вбираємо ідеї, установки, емоції інших, щоб оцінити себе. Створюємо самооцінку на основі оцінки нас іншими. Інтерналізація відбувається набагато раніше, аніж ми дорослішаємо, дізнаємось, що бути частиною ЛГБТКІ+ спільноти – це бути просто людиною. Перш ніж знаходимо ком'юніті, яке не плутає займенники і ставиться до нас із розумінням.

    В дорослому віці ми залишаємось із розщепленням – головою розуміємо, що ми нормальні, але постійно відчуваємо, що з нами щось не так. Іноді ми навіть стаємо “по інший бік”. Тобто частина нас зневажає ЛГБТКІ+ спільноту, хоча ми самі до неї належимо. Нижче знайдете тест на інтерналізовану гомофобію.

    ЛГБТКІ+ спільнота більш вразлива до психічних хвороб – постійна тривога призводить до психічного виснаження. Далі розповідаю, із чим я часто зустрічалась у практиці та в особистому житті.

    ▪▪▪

    ТІЛО

    До мене часто приходили клієнти, які мають питання до свого тіла. Якщо людина не ідентифікує себе як жінка, жіночі форми викликають питання, і здебільшого – бо на них реагують. Не так, як хочеться. Часто нас сприймають через тіло. Ти не схожий на гея! Це період, пройде. Ти небінарний? А чому ти носиш сукню?

    Тілесна дисфорія – нерозуміння тіла, яке воно, як воно виглядає. Постійні сумніви та перевірка – чи нормальне воно. Тілесна дисфорія дуже поширена серед спільноти ЛГБТКІ+ та відбувається, коли тіло бере на себе “удар” неприйняття.

    Дослідження показали, що приблизно у 54% ЛГБТ-підлітків протягом життя був діагностований розлад харчової поведінки, а ще 21% підозрювали, що вони мали розлад харчової поведінки в якийсь момент свого життя.

    Зверхцінність теми тіла, схуднення, їжі пов'язують із нерозумінням своїх емоцій, почуттям власної неповноцінності, але також із нестабільною ідентичністю. Інтерналізація негативних меседжей та бажання привертати менше уваги, щоб не наражатись на небезпеку, теж можна вважати факторами ризику. Розлади харчової поведінки із своїми фіксованими правилами та рамками допомагають окреслити те, що не вдалось окреслити здоровим способом.

    ▪▪▪

    СИМПТОМ “ЗАГУБЛЕНОЇ ОСОБИСТОСТІ”

    Я – те, про що не можна говорити. Хоча всім підліткам важко відповісти на запитання “хто я?”, підліткам з ЛГБТКІ+ спільноти це зробити набагато складніше – вони не знають, як поговорити про це з близькими, а ті часто уникають цієї теми через страх. Фундамент із сорому не дає можливості побудувати стійке відчуття себе.

    Що таке відчуття себе? Можна визначити це як сукупність цінностей та переконань; стійке відчуття ідентичності означає здатність бачити себе однією людиною в минулому, теперішньому та майбутньому. Крім того, стабільне самопочуття вимагає здатності дивитися на себе однаково, попри те, що іноді ви можете поводитися суперечливо. Проте коли внутрішніх конфліктів “я не такий, яким мене хочуть бачити”, “я соромлюсь таких, як я, але я є таким і не можу цього змінити” забагато, це розхитує стабільність, не дозволяє бути впевненим ні в чому, зокрема в собі.

    Стабільна ідентичність може допомогти вам адаптуватися до змін. Всупереч тому, що світ навколо вас постійно змінюється, якщо у вас є сильне почуття себе, у вас, по суті, є якір, який утримує вас, поки ви адаптуєтеся. Без цього якоря зміни можуть здатися хаотичними і навіть жахливими. Крім того, наявність сильної особистості дозволяє розвинути самооцінку. Не знаючи, хто ви, як ви можете розвинути відчуття, що ви варті уваги та заслуговуєте на повагу?

    Людям із симптомом “загубленої особистості” може бути складно визначити, де закінчується вона, а де починається інша людина. Як наслідок, дуже складно підтримувати особисті межі, а також стабільний психічний стан – наші реакції стають дуже сильними, ми постійно перебуваємо в емоційних перепадах. Так, наче в нас немає імунітету.

    ▪▪▪

    СЕЛФ-ХАРМ

    І не тільки порізи на тілі, як ми звикли думати. Я маю на увазі селф-харм у загальному розумінні: ми атакуємо самі себе, від почуття ненависті, яке ввібрали змалечку. Коли відчуття власної “похибки” стає нестерпним, ми відчуваємо потребу послабити напругу покаранням. Самопокаранням.

    Неможливість поговорити про свої емоції, тобто відсутність довіри іншим, часто змушують людей накопичувати переживання всередині. Це можна робити доти, доки тиск не стане нестерпним. І тоді нам хочеться зрівняти зовнішній та внутрішній тиск, і ми шкодимо собі, “виправдовуючи” свої емоції. Насправді, якщо покопатись, ми мали право на свої емоції і до того, як почали створювати для них “причини”.

    Проблема селф-харму в тому, що він підтримує замкнене коло. Я неправильний, і тому я приношу собі шкоду. Я приношу собі шкоду тому, що я неправильний.

    ▪▪▪

    ЗУБАТА ЛЮБОВ

    Зазвичай ми обираємо знайому нам любов. Тобто не ту, яка зробить нас щасливішими, а ту, якої нас навчили в дитинстві. Якщо вас перші 5 років життя годували манкою і казали, що це вівсянка, ви не віритимете у свою помилку, навіть якщо вам вкаже на неї шеф-кухар.

    Любов – це коли мені соромно. Любов – це коли я маю сильно старатися. Любов буває іноді, а решту часу мене не помічають. Таке вивчає маленька людинка. Вона повторює ці сценарії у дорослому житті, знову і знову обираючи емоційно холодних, аб'юзивних, нарцисичних, залежних партнерів. І хоч вона нещасна в цих стосунках, вона не знає іншої любові.

    Чому це важливо в контексті спільноти ЛГБТКІ+? По-перше, дитинство рідко буває сонячним, адже не всі батьки приймають орієнтацію, гендерну ідентифікацію. Їм важко відділити це від особистості дитини, хоч це тільки невелика частина її всесвіту. Тоді ми вчимося: ми заслуговуємо на менше, на гірше ставлення, бо ми якісь не такі.

    І навіть коли ми виростаємо, дозволяємо партнерам зневажати себе, адже “хоча б так, зате я не один”.

    ▪▪▪

    ТЕСТ НА ІНТЕРНАЛІЗОВАНУ ГОМОФОБІЮ

    Із цими установками працювати надважливо, адже вони атакують ізсередини, як вірус.

    ▪▪▪

    ДЕ ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ?

    Якщо ви релейтили до статті, це значить, що треба отримати підтримку та допомогу, просто зараз. Ви на це заслуговуєте, навіть якщо про це не знаєте.

    Дихай. Проєкт доступної психологічної підтримки. Можна отримкти безкоштовну консультацію, рефрешнути знання із психології та розвинути самосвідомість із регулярними постами від психологів, долучитись до чату взаємопідтримки, який працює 24 на 7.

    DRUGSTORE. Проєкт, який інформує про вплив психоактивних речовин на здоров'я, пише на сексуальну та ЛГБТКІ+ тематику, надає підтримку та консультації для тих, хто їх потребує.

    #ЛГБТ #психологія #гомофобія

    Може бути цікаво
    Іванка, проєкт "Дихай"
    Автор статті 01
    0
    Поділитися статтею
    Зворотній зв'язок

    Ідеї, колаборації, історії? Потрібна порада чи консультація? З питань співпраці, отримання профілактичних засобів та будь-яких інших – пиши тут:

    Дякуємо!
    Ваше питання надіслано.

    Ми надамо вам відповідь
    протягом трьох робочих днів.