Меню
  • Ua
  • En
    •
  • Ua
  • En
    •

    Види прив’язаності та її роль у побудові наших стосунків зі світом

    Авторка – Вікторія Шаповалова, психотерапевт напрямку гештальт, членкиня Української спілки психотерапевтів

    Прив’язаність – це генетично закріплена мотиваційна система, яка активується між значимим дорослим та немовлям відразу після його народження та має функцію забезпечення виживання.

    Простішими словами, прив’язаність – це почуття, яке ми переживаємо, коли хочемо бути поруч із об’єктом прив’язаності, а у дітей ще й виникнення тривоги, коли такий об’єкт не знаходиться поруч, та пошук його для задоволення своїх потреб.

    Наше бажання мати пару та стосунки обумовлене відчуттям та розвитком прив’язаності, яку не слід плутати із залежністю в стосунках.

    Прив’язаність у дорослому віці дорівнює ранньому впливу на емоційний розвиток людини значимих об’єктів (людей). Часто можна помітити, що ми ставимося до близьких людей, відтворюючи стосунки з кимось із дитинства, хто ставився таким же чином до нас.

    ▪▪▪

    ЧОМУ ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ ВЛАСНИЙ ТИП ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    Прив’язаність допомагає нам відтворювати значимі, необхідні для емоційного виживання стосунки, що дає почуття радості, задоволення та значимості серед соціуму. Якщо ми маємо ненадійний тип прив’язаності – наші стосунки з навколишнім світом можуть викривлятися: ми будемо боятися довіряти, закриватися в негативних почуттях, страждати в стосунках, тому що звикли до того, що значимі дорослі поводилися з нами жорстоко.

    ▪▪▪

    ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ І МОЗОК

    Велику роль у виникненні прив’язаності відіграє гормон окситоцин. Цей гормон з’являється ще до пологів у майбутньої мами та сприяє розвитку прив’язаності матері до ембріону, потім до дитини, а надалі – немовляти до матері. Після народження окситоцин допомагає проявитися у матері та дитини бажанню бути поруч один з одним, а також почуття близькості та можливості розслабитися як у матері, так і у дитини.

    Немовля шукає близькості з матір’ю насамперед коли відчуває тривогу та страх. Це може бути у випадках, коли мама довго відсутня, дитині необхідно задовольнити базові потреби, коли дитина відчуває присутність інших людей як загрозу або має кошмарні сни чи фізичні неприємні відчуття. Близькість матері надає в такі моменти впевненості, захисту та почуття безпеки. Пошук близькості відбувається через візуальний контакт з матір’ю, а особливо через тілесний контакт з нею.

    Але якщо мама відсутня? Якщо вона не з’являється, коли дитина потребує? Тоді дитина залишається у відчутті небезпеки, в тому, що її потреби нікому не потрібні, вона безпорадна і емоційно на грані вимирання. Це в подальшому має вплив на нашу самооцінку та відчуття власної цінності у світі.

    Розглянемо спочатку, що характерно для надійної прив’язаності.

    Для надійної прив’язаності має бути «достатньо хороший дорослий» (у нашому випадку ми розглядаємо на цю роль маму). Це не означає, що мама має бути «ідеальною», достатньо того, що вона чує нас, задовольняє потреби, показує нам своє тепло та присутність. Мама не має при першому крику бігти до дитини – достатньо того, що вона з’являється, і дитина відчуває, що не одна, про неї не забули, на її крик мама відгукнулася. Мама також має вміти розпізнавати потребу дитини. Багато з нас, певно, пам’ятає ситуації з дитинства, коли нам жарко, а нам вдягають ще один светр, або коли ми не хочемо вже їсти, але нас змушують доїсти – це не наші потреби, але дорослі, ігноруючи або не чуючи їх, роблять нам майбутні психологічні ускладнення.

    Ми називаємо надійну прив’язаність«кліматом безпеки».

    Для її розвитку необхідно мати:

    1. Базисний об’єкт прив’язаності, що надає відчуття захищеності і безпеки.
    2. Стабільність – він постійно має бути доступним та відгукуватися на потребу немовляти.
    3. Теплота – забезпечується тактильним контактом та посмішкою мами.
    4. Маніпулятивність як свобода, тобто дитина робить щось, але знає, що мама нікуди не щезне, якщо дитина зробить щось не так. Наприклад, бавиться і забруднює одяг – дитина повинна мати відчуття, що за це мама не покине її, що вона доступно вирішить цю ситуацію і не звинуватить (підніміть руку, кого соромили і звинувачували)).
    5. Прогнозованість – розуміння дій, що робить мама, які не вибиваються із ритму життя. Якщо мама раптово зникає в один день – це може вплинути на психологічний стан і тип прив’язаності.

    ▪▪▪

    ВИВЧЕННЯ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    Відомим спеціалістом, який вивчав теорію та практику прив’язаності, був Джон Боулбі. Після нього та до нього також вивчали цю тему багато психологів і соціологів, але в більшості вони посилаються на його теорії та практичні рекомендації після проведення низки досить страшних експериментів над дітьми та їх матерями. Наприклад, експеримент «Незнайома ситуація». У ході нього маму та немовля поміщали в кімнату, де знаходилися іграшки. Через проміжок часу, коли дитина починала ними цікавитися, мама допомагала та контактувала з дитиною. Далі заходить незнайома людина – і вивчається реакція дитини на цю людину в присутності матері. В оригіналі – дитина спокійна, з інтересом роздивляється незнайомця. Потім – за сигналом, мама покидає кімнату на три хвилини, і вивчається реакція дитини в ситуації, де лишається незнайомець. Мама повертається, але через три хвилини лишає дитину зовсім одну, йдучи з незнайомцем. Надалі через три хвилини вона повертається і вивчається реакція дитини.

    У ході експерименту діти показували основні моделі поведінки, які можна розділити на чотири різні типи за якістю прив’язаності. Вони притаманні різним особистостям, з різним «бекграундом». Експеримент виявився дуже продуктивним і надав подальше розуміння, які бувають прив’язаності та як вони формуються. Але ми не можемо не зазначити, що цей експеримент – «жесть».

    Маючи в історії розвитку зневагу до особистості, жорстоке поводження або насильство, діти дуже часто проявляють дезорганізовані форми поведінки, які в подальшому переростають в патерни взаємостосунків у дорослому житті.

    Загальним моментом для всіх розладів прив’язаності є те, що ранні потреби в близькості та захисті і в активації прив’язаності в тривожних та страхітливих ситуаціях були задоволені неадекватно, недостатньо або відповідь на них була різна і нестабільна.

    Надійну/ненадійну прив’язаність можна розуміти як захисний фактор або фактор ризику розвитку психопатологічних симптомів: тобто припустити, що надійна прив’язаність підвищує поріг переносимості психічного навантаження, а ненадійна – знижує, внаслідок чого можуть розвиватися психотравми, розлади особистості та тяжкі психічні захворювання.

    ▪▪▪

    ТИПОЛОГІЯ ФОРМ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ ЗА КАРЛОМ БРИШЕМ

    Посилаючись на основоположника – Боулбі, Карл Бриш розширив типологію і зробив її більш детальною та цікавою. Тож надалі розкриваються типи за його дослідженнями та як вони проявляються в дітей і в подальшому знаходять розвиток у дорослому віці.

    Варто зазначити, що для розуміння, чи притаманний нам певний тип прив’язаності, ми маємо зазирнути не тільки в побудову наших стосунків з іншими, а особливо – як наша прив’язаність себе поводить, коли я в стосунках тривалий час.

    Прив’язаність має стабільний прояв майже у всіх значимих стосунках.

    Також зауважимо, що в ситуації минулого наш тип поведінки допомагав нам вижити в тому оточенні і в тих умовах, в яких ми зростали. Засуджувати за тип прив’язаності ніхто (і ми себе, тим паче) не має права.

    ▪▪▪

    ВІДСУТНІСТЬ ПОВЕДІНКОВИХ ОЗНАК ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    Діти, що відносяться до цієї категорії, звертають на себе увагу тим, що не проявляють зовсім ніякої поведінки прив’язаності до значимого об’єкта. Навіть знаходячись у небезпечних ситуаціях, які мали б викликати прояв та пошук близькості зі значимим дорослим, вони не звертаються до цієї людини. У ситуаціях розлуки такі діти не реагують протестом, та якщо вони керуються просоціальною поведінкою (що буває рідко), то вони не віддають перевагу ні одному із можливих значимих людей (що характерно при надійному типі).

    Такий патерн поведінки часто можна бачити в дітей, котрі ще в період немовляти пережили багато перерваних нестабільних стосунків або мали відсутність матері та перебування поза домом.

    На відміну від ненадійно-уникаючої прив’язаності, такі діти ніколи не могли побудувати ні надійної, ні навіть ненадійної прив’язаності. У них не було людини, до якої вони б відчували прив’язаність і яка б мала особливе значення як джерело безпеки.

    У багатьох випадках такі діти виростають з асоціальним розладом особистості або нарцисичною психопатією (розкажемо детально в наступних статтях), але необов’язково.

    ▪▪▪

    НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ У ПРОЯВАХ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    Діти з таким патерном поводять себе привітно по відношенню до всіх об’єктів, не роблячи відмінностей між тим, знають вони цих людей давно чи тільки познайомилися з ними. Також це називають соціальним проміскуїтетом. Обережна стримана холодність по відношенню до незнайомців у таких дітей відсутня. У стресових ситуаціях вони хочуть, щоб їх втішали, але звертаються за цим без розбору – навіть до абсолютно чужої людини – тому, хто може знаходитися поруч з ними.

    Інший варіант такого порушення прив’язаності описується як межова безбоязність. З такими дітьми часто відбуваються нещасні випадки, в яких вони можуть поранитися або наразити себе на небезпеку. Таку поведінку не можна пояснити зацікавленістю та бажанням досліджувати світ. Ці діти в небезпечних ситуаціях повністю забувають про небезпеку або можливість звернення до дорослого, що їх захистить.

    Ці два варіанти часто можна спостерігати у дітей, що не мали стабільного дорослого, або за котрими дивилися сторонні люди, якщо дорослі часто змінювалися, та не приділяли необхідної уваги. Внаслідок такої життєвої історії можуть виростати дорослі, у першому випадку з істеричним розладом або типом особистості, а в другому – межові або залежні від емоційних афектів особистості.

    ▪▪▪

    НАДМІРНІСТЬ У ПРОЯВАХ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    У цьому типі порушення прив’язаності діти звертають на себе увагу крайнім вираженням чіпляння: вони емоційно заспокоюються та бувають врівноваженими тільки в абсолютній близькості зі значимим дорослим. У незнайомій ситуації та при незнайомих людях вони реагують набагато боязливіше та тривожніше, ніж можна було б очікувати в таких обставинах. Вони шукають тілесний контакт, просяться «на ручки» навіть у шкільному віці. На розлуку зі значимим дорослим вони реагують сильним стресом: плачуть, панікують, їх неможливо втішити. Навіть на короткотривале розставання вони реагують сильним супротивом, протестують таким сильним криком, що відділитися дорослому стає складно.

    Таке порушення прив’язаності спостерігається у дітей, матері яких страждають тривожними розладом, іпохондричними думками. Їхні діти мають бути для них надійною емоційною опорою, щоб вони таким чином стабілізувалися самі. Якщо діти поводять себе самостійно – це лякає таких матерів і їх охоплює панічний страх.

    Виростаючи, дорослі цього типу мають часто залежну поведінку, коли в них з’являється значимий партнер. Часто вони залишаються «прикутими» до первинного об’єкту прив’язаності на довгі роки. Страх перед розлукою або втратою значимої людини стає надсильним переживанням, що може провокувати панічні атаки і тривогу з постійним пошуком близькості та тілесного контакту. Таким людям важко лишатися наодинці з собою, і навіть перебуваючи разом в одному приміщенні, вони стараються бути якомога ближче до об’єкта прив’язаності.

    ▪▪▪

    БОЯЗКА ПОВЕДІНКА ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    На противагу надмірно перебільшеній прив’язаності, ці діти мають незначний супротив розлуці. Виникає враження, що їм важко виразити свою прив’язаність людині, з якою вони відчувають зв'язок. При цьому їх позитивний емоційний обмін з дорослим виглядає дуже збіднено. А при відсутності об’єкта прив’язаності вони можуть вільно і відкрито виражати свої почуття у спілкуванні з іншими. По суті, в майбутньому це люди, яким легше виговоритися незнайомій людині, аніж близькій, щоб її не «нагружати».

    Часто це такі діти, котрим завдавали сильні тілесні ушкодження, з якими жорстоко поводилися, котрі виросли в сім’ях, де стиль виховання характеризується фізичним насильством або погрожуваннями, і вони навчилися обережно та стримано виражати свої побажання до людини, до якої відчувають прив’язаність, оскільки, з одного боку, вони очікують захисту та безпеки, а з іншого – бояться, що їх фізично скривдять.

    ▪▪▪

    АГРЕСИВНІСТЬ У ПРОЯВАХ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

    Діти, маючи подібну специфіку, прагнуть будувати свої відносини прив’язаності на основі фізичної і/або вербальної агресії. Таким чином, вони виражають своє однозначне бажання близькості людині, до якої відчувають прив’язаність. З такими дітьми дуже важко справитися, і часто вони розлучені з об’єктом прив’язаності через небажання дорослого мати справу з агресією дитини. Сімейний клімат проявляється домінантною і тотальною агресією.

    Як правило, агресивна поведінка у відносинах та контактах виглядає в дорослому віці як часті «підколи», пасивна агресія або навіть прояви фізичної жорстокості.

    Такі діти виглядають «порушувачами порядку» в школі та дитсадку. Хоча ці діти та дорослі встановлюють контакт через агресію, але вони можуть швидко заспокоїтися в приймаючому та безпечному колі спілкування. Проте інші люди частіше їх відсторонюють і не розуміють їхніх бажань, через що вони лишаються самотніми та відчувають ще більшу потребу у вираженні злості.

    ▪▪▪

    ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ, ЩО СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ІНВЕРСІЄЮ РОЛЕЙ

    Для такого типу порушення прив’язаності характерна зміна ролей між дорослим та дитиною (парентифікація): спостерігаючи за поведінкою дитини, можна побачити, що вона демонструє надмірну турботу по відношенню до об’єкта прив’язаності та бере на себе відповідальність за неї. Через виконання цієї задачі дитина в значній мірі обмежує власне вивчення навколишнього світу та відмовляється від нього, як тільки значимий дорослий сигналізує, що йому потрібна допомога та підтримка. Діти можуть, крім турботи, проявляти до дорослого дружній контакт, контролювати його, «шпіонити». Дивує те, як дитина стурбована благополуччям дорослого.

    Такі діти дуже бояться втратити людину, до якої відчувають прив’язаність. У дорослому віці вони часто не сепаровані і лишаються поруч з фігурою близькості або можуть переключати цю надмірну стурбованість і ставати «батьківською фігурою» у власних стосунках.

    ▪▪▪

    ПОРУШЕННЯ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ З РОЗЛАДАМИ ТА ПСИХОЛОГІЧНИМ ПОТЯГОМ

    Розвивається через ранній досвід деривації та нечуйності до потреб дитини. Як правило, дитина стикається з тим, що дорослий відгукується на сигнали про безпеку та тілесний контакт недиференційовано, наприклад, пропонуючи дитині їжу та насильно її годуючи. Так дитина, хоч і маючи супротив, може набирати вагу та в майбутньому отримати розлад харчової поведінки.

    Залежна поведінка такої дитини може мати різний характер, змінюватися протягом часу, переходити із однієї в іншу. Це може бути не тільки ігроманія чи алкогольна залежність, а й трудоголізм чи залежні стосунки. Сурогат у вигляді хворобливої пристрасті замінює чуйну людину, до якої можна було б прив’язатися і яка регулювала би напругу збудженої системи прив’язаності. Таким чином, людина виробляє патологічну прив’язаність до залежної поведінки, до якої вона відчуває близькість замість людини. Ця форма прив’язаності дуже важко піддається лікуванню, оскільки такі люди часто дуже бояться вступати в контакт з іншими людьми та розвивати з ними прив’язаність.

    ▪▪▪

    Маючи ненадійну прив’язаність, не можна сказати, що вона не зміниться. Щоб розвинути надійну прив’язаність та довіру до оточуючого світу, достатньо мати безпечні близькі стосунки, з якими можна проходити через різні труднощі, але котрі залишаються з нами і приймають нас. Таким контактом може бути як психотерапевт, так і чуйний партнер. Це непроста та довга робота над собою, але вона точно буде мати результати, якщо ми готові змінювати життя на краще.

    #психологія #стосунки #психотерапія #консультаціяонлайн

    Може бути цікаво
    ВІКТОРІЯ ШАПОВАЛОВА
    Автор статті 14
    0
    Поділитися статтею
    Зворотній зв'язок

    Ідеї, колаборації, історії? Потрібна порада чи консультація? З питань співпраці, отримання профілактичних засобів та будь-яких інших – пиши тут:

    Дякуємо!
    Ваше питання надіслано.

    Ми надамо вам відповідь
    протягом трьох робочих днів.