Меню
  • Ua
  • En
    •
  • Ua
  • En
    •

    «Я не я, і хата не моя» – що таке дисоціація?

    Розбираємося, що таке дисоціація.

    Дисоціація – це відчуття втрати зв’язку зі спогадами, почуттями, поведінкою, сприйняттям чи самовідчуттям. Багато людей у певний момент життя можуть відчувати симптоми дисоціації на нетривалий термін. Найбільш серйозні її прояви є захисною реакцією організму на сильний стрес або у відповідь на пережиту психологічну травму. Дисоціація також може супроводжувати різні психічні розлади, наприклад депресію, тривожний розлад, шизофренію, біполярний афективний розлад або межовий розлад особистості.

    Якщо епізоди дисоціації є регулярними та/або тривалими, фахівець може діагностувати у пацієнта дисоціативний розлад.

    Існує кілька видів дисоціативних розладів. Вони можуть проявлятися у вигляді:

    1. провалів у пам’яті (дисоціативна амнезія)
    2. множинних особистостей, як у Біллі Міллігана або Спліта (дисоціативний розлад ідентичності)
    3. відчуття, що ти – це не ти, а світ навколо – нереальний (дереалізація/деперсоналізація).

    ▪▪▪

    Дисоціативна амнезія

    Дисоціативна амнезія – стан, що характеризується ретроспективно виявленими провалами у пам’яті. Такі прогалини – це нездатність згадати особисту інформацію, зазвичай пов’язану з травмуючим або стресовим досвідом (часто у дитинстві).

    Вона може бути:

    • локалізованою – людина не може згадати подію чи період часу (найпоширеніший тип)
    • вибірковою – неспроможність згадати конкретний аспект події чи деякі події протягом певного періоду часу
    • генералізованою – повна втрата особистості та історії життя (зустрічається рідко).

    Дисоціативний розлад ідентичності

    Дисоціативний розлад ідентичності (раніше називався «множинний розлад особистості») – розлад, що характеризується фрагментацією людини як мінімум на дві окремі особи або стани особистості. Прояви різних ідентичностей супроводжуються змінами у поведінці, пам’яті та мисленні. Ознаки і симптоми можуть бути помітними для інших людей або ж про них може повідомляти сама людина. За статистикою, 90% людей з цим діагнозом були жертвами жорстокого поводження та зневаги у дитинстві.

    Пропонуємо ознайомитися з цікавим інтерв’ю з реальною людиною, яка має діагностований дисоціативний розлад особистості (англійською мовою).

    Дереалізація/деперсоналізація

    Деперсоналізація – розлад, що характеризується відчуттям «відірваності» від себе і свого тіла, неможливість відчути щось, спостереження за собою «збоку», начебто через скло. Людина може відчувати емоційне заціпеніння до спогадів та речей, що відбуваються навколо неї.

    Дереалізація – людина може почуватися відрізаною від навколишнього світу. Це може виражатися у відчутті, що речі довкола не здаються реальними. Або вони можуть здаватися туманними чи неживими.

    ▪▪▪

    МЕХАНІЗМ ВИНИКНЕННЯ ДИСОЦІАЦІЇ

    Дисоціація – це нормальний захисний механізм, який допомагає людині впоратися із травмою. Наприклад, деякі люди дисоціюють після подій, що травмують, таких як війна, викрадення або інвазивна медична процедура.

    Але цей нетривалий стан може стати дисоціативним розладом у разі, якщо оточення більше не є травмуючим, але людина, як і раніше, поводиться так, ніби воно являє собою небезпеку. Дисоціативний розлад також розвивається як звичний механізм самозахисту, якщо людина не навчилася справлятися з минулими травмуючими переживаннями. Наприклад, при ПТСР (посттравматичному стресовому розладі) від емоційного насильства з боку батьків у дитинстві травма могла бути настільки сильною, що тепер психіка ніби «застрягла» у стані дисоціації і використовує її в будь-який слушний момент, щоб впоратися зі стресом від спогадів або щоденних подій. Такі ситуації можуть значно заважати соціалізації, самореалізації та загальному психічному добробуту людини і вимагають допомоги спеціаліста.

    Приклади травм, які можуть призвести до дисоціативного розладу:

    • фізичне насильство
    • сексуальне насильство
    • серйозна зневага (у дитинстві – з боку батьків чи іншого відповідального дорослого)
    • емоційне насильство

    Учені пояснюють розвиток дисоціації особливим способом реакції на стрес. Наші основні механізми – досить відомі реакції «бий або біжи». Але існують ще такі реакції, як «завмирання» (freeze response) і «провалювання» (flop response), які можуть виявлятися в ранньому віці, коли людина ще не вміє користуватися механізмом «бий або біжи». При реакції «завмирання» у людини виділяються хімічні речовини в мозку, які призводять до відчуття заціпеніння та оніміння. При «провалюванні» всі думки з голови ніби кудись діваються, і людина покірно виконує все, що їй скажуть. У такому стані тій частині мозку, яка відповідає за об’єктивне сприйняття реальності, складно адекватно транслювати інформацію, що отримується ззовні, адже весь фокус в неї на те, щоб вижити, тому з’являються симптоми дисоціації.

    ▪▪▪

    ДИСОЦІАЦІЯ ВІД ПРИЙОМУ ПАР

    Дисоціація також може бути викликана прийомом деяких ПАР, таких як дисоціативи (PCP, кетамін, DXM, мухомори та інші) і канабіс. Цікаво, що згідно з американською класифікацією DSM-5 (Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів), симптоми, спричинені цими речовинами, не відповідають критеріям діагностики розладу. Та все ж прийом канабісу або дисоціативів потенційно може «тригернути» дисоціативний розлад (як і будь-який інший психічний розлад, що знаходиться в латентній стадії).

    Такі дисоціативи, як PCP, DXM та кетамін, діють на NMDA-рецептори, що впливають на синтез глутамату. Цей нейромедіатор є найважливішою збуджуючою кислотою, під яку відведено близько 40% усіх нейронів у мозку, і вона задіяна у процесі навчання, відчуття емоцій та болю. Такі речовини, як ібогаїн і шавлія діють вже на каппа-опіоїдні рецептори, будучи природними опіоїдними анальгетиками. Мусцимол, який міститься в мухоморах, впливає на рецептори ГАМК, які відіграють основну роль у процесі гальмування нервової системи. Тобто всі дисоціативи впливають на ті чи інші рецептори в мозку, призводячи до «гальмування» нервової системи, ніби відокремлення розуму від тіла, а в середніх і високих дозах – до неможливості свідомо контролювати свої думки і рухи. У високих дозах дисоціативи також можуть призвести до дихальної недостатності, судом і пришвидшення серцебиття (DMX), сильних м’язових скорочень, психотичних симптомів, схожих на шизофренію (PCP), кетамінової ями та інших не найприємніших станів.

    ▪▪▪

    ЩО МОЖЕ ДОПОМОГТИ?

    Фармакологічних протоколів лікування дисоціативних розладів немає, їх лікують психотерапією. Застосовуються кілька психотерапевтичних технік, щоб опрацювати травматичний досвід і полегшити симптоми дисоціативних розладів. Такими техніками можуть бути:

    • психодинамічна психотерапія
    • десенсибілізація та репроцесуалізація (опрацювання травми) рухом очей (англ. EMDR)
    • когнітивно-поведінкова психотерапія (КПТ)

    У будь-якому разі, тривалі та інтенсивні випадки дисоціації вимагають уважного підходу і опрацювання причин їх виникнення (найчастіше це пережита психологічна травма в дитинстві). Фахівці допоможуть опрацювати травму, переглянути свої стратегії боротьби зі стресом і знайти найбільш оптимальні, щоб дисоціація з’являлася в житті якомога рідше.

    #дисоціація #дисоціативи #психотерапія

    Може бути цікаво
    ANASTASIIA ZHURAVEL
    Автор статті 39
    0
    Поділитися статтею
    Зворотній зв'язок

    Ідеї, колаборації, історії? Потрібна порада чи консультація? З питань співпраці, отримання профілактичних засобів та будь-яких інших – пиши тут:

    Дякуємо!
    Ваше питання надіслано.

    Ми надамо вам відповідь
    протягом трьох робочих днів.